У селищі Ясіня на Рахівщині справжній бум музейної справи
| Селище Ясіня, що тягнеться уздовж траси між горами близько 20 кілометрів, має славну історію. Нині колишня столиця Гуцульської Республіки й досі зберігає свої «столичні» амбіції. Місцеві мешканці не без гордості люблять нагадувати: «Коли Ясіня вже мало 20 тисяч населення, Рахів нараховував лише 6». Тенденція, як не дивно, зберігається і в контексті музейної справи: поки районний центр ще й досі не спромігся створити жодного музею, Ясіня вже може похвалитися аж трьома. А наразі триває будівництво четвертого – найбільш масштабного. Туристові, який завітає до Ясіня, справді є на що подивитися. Недалеко від центру селища розташувалася двоповерхова дерев’яна споруда – краєзнавчий музей. На фасаді будинку – меморіальна дошка на честь засновника селища, легендарного чабана Данила Струка, який також звів у Ясіні першу дерев’яну церкву. Заходимо у приміщення, привітна жінка-наглядач музею Марія Бронтерюк залюбки розповідає історію кожного експоната. «Ось це колиска, що звисала зі стелі гуцульської хати. У ній на дні були спеціальні отвори для того, аби дитинка не запарювалася у вологому шматті. Тому в наших предків ніколи не виникало таких проблем із дітьми, як сьогодні – в епоху памперсів», – пояснює жінка. «А оце гуцульський стіл, який одночасно слугував скринею для зберігання посуду. Ось так…» – Марія Дмитрівна відсуває стільницю й демонструє порожнину, яка знаходиться під нею. «Після того, як родина пообідала, чистий, вимитий посуд складали всередину, аби він не займав у хаті багато місця. Цьому столу вже більше 100 років», – зауважує наш гід. У краєзнавчому музеї можна побачити багато інших старовинних меблів, предметів побуту, знарядь праці, народного одягу та інструментів. Особливо привертають увагу старенькі дерев’яні ходулі для немовляти – з металевими коліщатками, відра-бербениці, у яких із полонини носили молоко, вурду та бринзу, старенькі чесалки для вовни, схожі на страшні предмети для катувань, саморобні снігоступи – з дерев’яного каркасу та намотаних дротиків, архаїчні жорна і веретена, пральні дошки, різноманітні ковші, бочки, січкарні, ступи… Ну і, звичайно ж, який же музей на Рахівщині може обійтися без символу гірського краю – трембіти. Їх тут кілька видів – і дерев’яні, і металеві. «Трембіту було чути на відстані 6-7 кілометрів. Виготовляли її переважно з дерева, в яке влучала блискавка. Тоді трембіта, яка для гуцулів виконувала функції сигнальної системи, мобільного телефону та ритуального інструменту одночасно, звучала краще», – каже Марія Дмитрівна. Роздивляємось куточок із вишивками, народним одягом та сувенірами. Наглядачка музею розповідає, що колись у Ясіні була фабрика художніх виробів. Працював потужний сувенірний цех. По суті, зауважує Марія Дмитрівна, функціонує він і зараз, але тепер його викупили івано-франківці для того, аби він не створював конкуренції для їх промислу. Зараз же цех ледь животіє, виробляє якийсь дріб’язок. Також тузей є своєрідний зоокуточок – опудала тварин, що населяють Карпати: зокрема, Карпатського бурого ведмедя, вовка, кабана, рисі. До музею можна завітати будь-якого дня, окрім суботи, з 10.00 до 17.00. У неділю графік роботи коротший на дві години. До речі, музей засновано не так давно – у липні 2010-го. А вже у червні цього року за сприяння народного депутата Василя Петьовки на другому поверсі будівлі відкрилася ще й картинна галерея. Цьому передував пленер художників у Ясіні. Малювати довколишні гірські краєвиди з’їхалося багато майстрів образотворчого мистецтва, як із Закарпаття, так і з інших регіонів України. Сам селищний голова Ясіня Едуард Зелінський також має досвід у створенні музеїв. У готельному комплексі «Скіфське полювання» пан Едуард облаштував постійну виставку старовинних фото, деякі з них зроблені ще минулого та позаминулого століття. Світлини ілюструють найрізноманітніші грані життя Гуцульщини – народні звичаї, побут, ремесла, політичні події. На фото можна побачити, як колись творилася Гуцульська Республіка, як на Рахівщині проходили весілля, як працювали лісоруби та сплавляли Тисою дараби бокораші. Тут представлені унікальні фотокартки історичних постатей, пов’язаних із Ясіня: святого Алексія Кабалюка Карпаторуського, президента Гуцульської Республіки Степана Клочурака, радника Президента Волошина – Миколи Бандусяка, головного команданта Карпатської Січі Дмитра Климпуша та багатьох інших. Едуард Зелінський розповідає, що унікальні фото збирав по людях, окремі надало товариство «Просвіта», а ще більше ясінянці поприносили самі, дізнавшись про ідею створення та збереження такої колекції. Є в цьому фотомузеї і традиційний етнографічний куточок – із народними костюмами, вишивками, інструментами й предметами побуту. Берегти пам’ять про минуле – для ясінянців справа почесна. Тут чи не кожна поважна родина плекає свої історичні, культурні, родинні скарби – пам’ять про предків. Тому й не дивно, що найвідоміший у селищі майстер по дереву Василь Ропчук (який, до речі, оздоблював своїми роботами будинки двох останніх українських президентів – Ющенка та Януковича, першого президента Росії Бориса Єльцина, співачки Алли Пугачової) також створює свій невеличкий музей. Облаштовує його у приватній «Крамниці різьбяра», де наразі продає власні вироби з дерева. Загалом, із дерева пан Василь може зробити що завгодно: і звірів у натуральну величину, і 5-метрових гуцулів, і вишукані рами для дзеркал із вигадливими візерунками, і мініатюрні сувеніри для туристів… Якось він навіть потрапив до Книги рекордів України за те, що вирізьбив з осикового зрубу метрового ведмедя усього за одну хвилину й 15 секунд. Кілька приміщень будинку майстер відвів під експозиції старовинних предметів побуту. У світлицях усе розташовує таким чином, як колись було в старих гуцульських хатах. Василь Ропчук каже, що збирає експонати по людях, потім реставрує їх і виставляє у музеї. «Ось, наприклад, цьому стільцеві – 150 років, – показує пан Василь. – А оцим ліжку, скрині та канапі – по 120». До осені різьбяр планує повністю закінчити облаштування двох виставкових кімнат. Саме цьому дивовижному майстрові, який уже має понад 150 учнів, навіть власну дружину привернув до улюбленої справи – різьбі по дереву, планується доручити оформлення найбільш масштабного музейного проекту – «Музею Гуцульщини». Про втілення цього задуму вже давно мріє нинішній селищний голова Ясіня Едуард Зелінський. «На Закарпатті зараз дуже часто говорять про розвиток та підтримку культури національних меншин та етнічних груп. Особливо багато шуму довкола русинів. Їм навіть з обласного бюджету виділяють фінансування для видання словників, книжок. Про гуцулів ж у нас згадують дуже рідко. Таке враження, що на Ясіні Закарпаття закінчується!» – із жалем констатує пан Едуард. Саме збереженню самобутності гуцулів, їхньої культури, звичаїв, традицій, народної творчості, особливостей побуту та одягу мають бути присвячені експозиції у майбутньому музейному комплексі, роботи зі спорудження якого вже розпочалися. «Попередньо облаштування такого масштабного музею триватиме 3-4 роки. Усе залежатиме від фінансування, яке виділятиме районна влада», – каже Василь Ропчук. Проте Едуард Зелінський переконаний, що проект вдасться закінчити якнайшвидше. Отож, можна сподіватися, незабаром у Ясіні буде ще одна цікава історико-культурна й туристична родзинка. Автор: Наталія Тернавська, Закарпатська обласна рада Джерело: http://www.carpathians.eu | |
|
| |
| Переглядів: 856 | |
| Всього коментарів: 0 | |