..- Незабаром Марічейка!..
Слова лісника звучали урочисто. Боюся опустити щось важливе. Гуцули говорять про Марічейку: "Побачиш на світанку - познаеш радість. Озеро виникло перед очима зненацька, усього лише на мить - блиснуло відблисками між темних стовбурів дерев і знову зникло. Але ненадовго: дерева раптом розступилися, і Марічейка стала у всій своїй вроді. Оточене з усіх боків озеро відбивало м’яку синяву осіннього неба.

Рука хлопця зжимила білу квітку. Особа була збуджена, подих був переривчастий.
- Трофей? - запитав я.
- Так, краса скажи?
- Вірно... Де?
- А там на тій горі, майже у вершини... Більше немає.
- Навіщо він тобі? - поцікавився я.
- Навіщо? Так так... Усі мріють його зірвати... Рідкість. Говорять у коханні пощастить.
Був яскравий день. Сонце палило. Квітка в руках хлопця випромінював біле світло. Він здавався маленьким смолоскипом, запаленим високо в горах. І отут зненацька для самого себе я помітив: його края почали провисати, блякнути. Квітка утратила свою ніжність і красу.

Багатьом відомо, що крім найбільшого і найпопулярнішого Синевірського озера, в Карпатах є чимало невеликих, досить цікавих «захмарних» озер — реліктів давнього зледеніння. Всі вони знаходяться на висотах від 1450 до 1800 метрів. Жителі гір називають їх «морські очі».
Пастухи, що випасають свої отари на полонинах Чорногори, Свидовця, Рахівського гірського масиву розповідають легенди про загибель худоби в бездонних безоднях цих озер, про страшні грози від кинутого у воду каменя.

В давні-давні часи був у цих місцях лише великий мочар і жили коло нього богатирі. Жили вільно серед прекрасної
природи, полювали на оленів, вовків, рисей, ба й ведмедів, розводили домашню худобу. Але чомусь вони страшенно вимирали, доки не зостав один-єдиний з-поміж них, на ймення Синевир.
Та й минулися бучні виїзди на лови, замовкли мисливські голоси, звуки ріжків. По здобич Синевир ходив тепер сам і тихо, сумно повертався додому.