Яремчанщина включає в себе, крім міста Яремче, ще 5 населених пунктів і має природнокліматичні умови для створення та реалізації повноцінного туристичного продукту, який включає в себе: 1)послуги з розміщення та перевезення відвідувачів, 2)організацію відвідування об’єктів культури, відпочинку та розваг, 3)реалізацію сувенірної продукції, 4)організацію рекламно-ознайомлювальних подорожей, 5)участь у спеціалізованих виставках і ярмарках. В самому місті Яремче діє інформаційний центр по роботі з туристами. Варто зазначити, що в цьому центрі діє інформаційний музей, де представлено побут Гуцульщини, хатні речі тощо. Цікаво, що в музеї є макет Карпатських гір з маркуванням зазначеної їх висоти. Кожен, хто не може піднятися, до прикладу, на Говерлу, може ступити на її вершину в музеї.

На теренах Яремчанщини взято під охорону держави ряд пам’яток. Тут збереглися церкви XVI-XX століття, збудовані у традиційних формах гуцульської школи: церква Чуда св. Архистратига Михаїла, св.Пророка Іллі, Успення Пресвятої Богородиці, св.Івана Милостивого.

Цінною святинею стала новобудова церкви Івана Хрестителя в центрі Яремча, що велично вписується в довколишній ландшафт. Особливим духовним скарбом гірського краю є три монастирі, які щороку відвідують тисячі прочан. Це монастир студитів у мікрорайоні Дора, де упродовж усіх років перебування, починаючи з 1935 року, пройшовши через гоніння і переслідування, діяла підпільна церква в особах монахів о. Мирона Деренюка та о.Павла (Петра-Порфирія Чучмана). Храм почав функціонувати тільки в часи незалежності України. На високому березі Прута височіє монастир згромадження сестер Милосердя св.Вікентія, збудований у 1999-2002 роках з ініціативи о.Ярослава Свищука. Монахині цього монастиря займаються благодійною та релігійно-просвітницькою роботою, проводять катехизацію дітей. Тут встановлений унікальний іконостас, привезений з США, ікони до якого виконав художник Святослав Гординський. Святиня споруджена завдяки отцю-мітрату Ярославу Свищуку. Поруч – Город Мучеників, символічна могила, біля підніжжя якої встановлені скульптури-погруддя духовенства УГКЦ. Особливою цінністю монастиря є музей ім. Митрополита Андрея Шептицького. Тут зібрано твори образотворчого та прикладного мистецтва, яку привіз з Америки отець-місіонер Я. Свищук. Колекція представлена іконами, портретами, сюжетними полотнами, скульптурою та мозаїкою відомих митців української діаспори, а також роботами самого о.Я.Свищука. В центрі Яремча розташований музей етнографії та екології Карпатського краю, філіал Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім.Йосафата Кобринського (колишній Карпатський краєзнавчий музей визвольних змагань). Експонати знайомлять відвідувачів з красою і таємницею гуцульського мистецтва, його історією та життям краю. Цікавим місцем в Яремче є приватний музей «Гуцульська старовина».

Заступник директора Карпатського національного природного парку Олександр Киселюк зазначив: «Карпатський національний природний парк, територія якого становить 50,495 га – перший в Україні природний парк, створений у 1980 році на території Івано-Франківської області, охоплює північно-східну частину Українських Карпат в висотних межах 500-2061 м н.р.м.

Основними завданнями парку є: збереження типових для Чорногори і Горган природних комплексів, проведення наукових досліджень в галузі охорони природного середовища, створення умов для відпочинку і оздоровлення, а також для пропаганди природоохоронних знань та екологічного виховання. Територія постійного користування парку розподілена між 12-ма природоохоронними науково-дослідними відділеннями (ПНДВ, колишні лісництва), два з яких є заповідними. Парк охоплює 8 населених пунктів Яремчанщини, де проживає близько 23 тис. чоловік».

Також в рамках Карпатського НПП діє проект «Українська оселя», який передбачає розвиток карпатського бджолярства і в межах якого створено зону збереження аборигенної карпатської бджоли на території Карпатського НПП. Карпатська бджола є найпродуктивнішою для умов України серед інших порід бджіл. Тому частиною проекту є створений осередок бджільництва «Пасіка» (Ямнянське ПНДВ), який включає пасічницьке господарство на 100 вуликів та господарські приміщення. При відвідуванні пасіки гостям люб’язно нададуть можливість ознайомитись із роботою пасіки та виробництвом екологічно чистих та лікувальних бджолопродуктів, з їх лікувальними властивостями, більше дізнатися про бджолярство, продегустувати та придбати цілющі продукти. 

При заповіднику діє екологічна школа, яка до речі відкрилася нещодавно. Під час літніх канікул в цій школі навчатимуться діти. Поруч із школою діє вольєрне господарство, яке було створене в 1992 році з метою збереження та розмноження диких тварин на території Карпатського НПП. Повноправними господарями цього володіння, площею в 5,3 га, розділеною на 6 секцій, є сімейства оленя благородного та диких кабанів. Природна популяція оленя благородного в Україні збереглася тільки в Карпатах. Це стрункі, граціозні, горді і красиві представники карпатської фауни.

Після відвідин новоствореної школи наша мандрівка пролягла до справжнього храму краси - «Стежки Довбуша», що в Яремчі. Олекса Довбуш був ватажком галицького опришківства. Це була своєрідна форма протесту проти гніту польських магнатів, яка існувала кілька століть (XVI-XIX ст.). Тікаючи від кривдників у гори, селяни знаходили у важкодоступних місцях захисток і, використовуючи партизанські методи боротьби, здійснювали сміливі напади на маєтки багатіїв. Однак через відсутність чіткої програми дій, керівництва і організації опришківський рух був приречений на поразку. З народних мас вийшли мужні ватажки месників: І.Пискливий, І.Пинтя, В.Баюрак, І.Бойчук, П.Орфенюк та інші. Найбільшу популярність серед них завоював Олекса Довбуш (1700-1745 рр.), уродженець с. Печеніжина Коломийського району, загін якого діяв з 1738 по 1745 рік.

Цей маршрут, протяжністю 4 км, який щорічно долають сотні тисяч відвідувачів подолали й львівські журналісти. Він був започаткованим ще за Австро-Угорщини у 1902 році. Маршрут створений як пам’ять народним месникам-опришкам та їх легендарному ватажку Олексі Довбушу, що діяв на Гуцульщині з 1738 по 1745 роки. 

Оскільки маршрут пролягає по заповідній території, то діють тут певні природоохоронні правила, за дотриманням яких строго слідкують працівники парку. Дорога у ліс починається від дерев’яної хатинки контрольно-пропускного пункту. Саме тут чергова надасть чіткі настанови щодо сходження, тут також можна придбати листівки, буклети, а ще – необхідно зареєструватися та оплатити прохід. Тоді перед вами відчиниться брама в заповідне урочище Дрібка. На шляху привертають погляд оригінальні кам’яні композиції львівського скульптора Дарія Грабаря. Далі стежка пролягає поміж скель і виходить на хребет Горган Запрутський.

Громадська екологічна організація «Еко-плай» в партнерстві з Карпатським національним природним парком в рамках проекту «Збереження та стале використання природних ресурсів Українських Карпат» за підтримки Всесвітнього фонду природи та уряду Норвегії провели облаштування стежки. Нові стенди по маршруту розповідають про територію Карпатського НПП, історичне та культурне минуле краю, про природні об’єкти місцевості. Малі архітектурні форми, вказівники та маркування, кам’яні сходи та дерев’яні перила роблять комфортним відвідування стежки туристами.

Незабутнє враження на туристів справляє крута звивиста стежина, лісова галявина, далекі краєвиди, могутні вікові ялиці та буки, рясні кущики чорниці, розкішні покривала мохів в пахучих сутінках смерекового храму, а також віяння холоду від тисячолітніх скель де можна знайти прихисток у спекотний день. Скелі Довбуша – кінцева мета маршруту. Унікальне нагромадження кам’яних брил ямненського пісковика застигло тут з льодовикового періоду. Розповідають, що саме тут заховані скарби Довбуша, вхід у невидиму печеру вкаже цвіт папороті в ніч на Івана Купала, але обраний повинен бути щирий і безкорисливий. Небезпека чекає на того, хто прагне заволодіти скарбами безроздільно: він перетвориться в камінь.

Одним із наймальовничіших куточків Горганського масиву є водоспад Гук. Еколого-пізнавальна стежка «Женець-Гук» пролягає по основній дорозі лісогосподарського та протипожежного значення, вздовж річки Женець. Довжина маршруту становить 4800 м. Однак, підйом до водоспаду є досить похилим, тому йти до водоспаду легко, головне, щоб не почався дощ, адже в карпатах дощ – це суцільна стіна води і парасоля не допоможе, тому в горах єдиним порятунком є дощовик.

Починається маршрут біля садиби Женецького природоохоронного науково-дослідного відділення (ПНДВ) на висоті 800 м н.р.м. Від центральної автодороги, пройшовши стежкою, потрапляємо на територію садиби Женецького ПНДВ. В цьому місці починаються ще два екотуристичні маршрути: «Женець-Хом’як» та «Женець-Явірник».

Зліва від маршруту розташована кошара – приміщення для утримання овець, де знаходиться більше 100 особин. З особливою урочистістю й обрядами відбувається навесні вигін худоби, так званий полонинський хід у гори, де вона перебуває до осінніх холодів. Тут овець доять, виготовляючи з їхнього молока бринзу, гуслянку, вурду, масло.

Ссавці в цьому районі представлені хижаками, які живляться дрібними представниками водної фауни. Це – видра річкова, норка європейська, горностай. По дорозі до водоспаду ви можете зустріти лисицю звичайну, білку карпатську. Серед плазунів зустрічається гадюка звичайна, а із земноводних – саламандра плямиста. У водоймах водиться форель струмкова, гольян та інші. Лісова дорога закінчується, і по стежці через дерев’яні мостики прямуємо до кінцевої точки маршруту – водоспаду Гук.

Коли наближаєшся до водоспаду, одразу відчувається особлива енергетика води і відкривається один із найкрасивіших та найбільших водоспадів цього регіону. Водоспад Гук знаходиться на висоті 900 м н.р.м., утворився у післявоєнні роки в результаті повені. Вода вільно падає згори близько 15 м. Місцеві жителі назвали водоспад Гуком через шум, гул, який доноситься від нього. Водоспад є сильним природним джерелом від’ємно-заряджених іонів, тому перебування біля нього – поєднання корисного і приємного.

Перед тим, як прибути до Природного заповідника «Греготи Горгани», ми відвідали село Черник. Село є дійсно колоритним та гостинним.

Цікаву історію розповів наш гід пан Володимир. За його словами, назва села походить від того, що в нім є нечисті духи. Навпроти школи стоїть стара напівзруйнована хата. За переказами, її збудував заможній чоловік, однак жодного разу в ній не ночував, адже в цій оселі мешкає нечистий дух. Як би там не було, але люди в цім краї дуже гостинні. Після того, як під звуки трембіти ми покуштували короваю з медом, наш шлях пролягав далі, до найдивовижнішого місця у всіх Карпатах.

Так, безперечною перлиною та апофеозом нашої подорожі стали Горгани. Мальовниче місце, яке дивом збережене для майбутніх поколінь. Бог створив справжній храм духу і зробив його практично неприступним. Можливо саме тому тут ще існують рідкісні види тварин та рослин. Заповідна стежка «Греготи Горган» є надзвичайно недоступна, можливо саме тому ці гори залишилися терра інкогніта для мандрівників та туристів. Коли ми здійснювали підйом, нам пощастило побачити на кам’янистому ґрунті, серед минулорічного листя саламандру плямисту, яка належить до вимираючих видів. В цілому, на території заповідника проживають 177 видів тварин, з них 33 занесені до Червоної книги України. Серед смерек та заростей ожини можна набратись сил, ковтнувши чистої води з джерела на висоті 950 м н.р.м. На території заповідника є багато джерел, з яких беруть свій початок численні потічки.

Свого часу в цьому храмі природної краси дав останній бій НКВД командир УПА Грім. Тут і знаходиться криївка Грома. Це місце щорічно відвідують ті, хто приїздять вшановувати пам’ять загиблих. Розміщена вона на схилі гори Березовачка, що на території Зеленської сільської ради. В 1954 році, через 9 років після закінчення Другої світової війни, тут загинули, але не здалися енкаведистам ті, хто до останку зі зброєю в руках боровся за незалежну Україну – командир четвертої воєнної округи «Говерля» УПА-«Захід» - Микола Твердохліб – псевдо «Грім» і його дружина Ольга Герасимович.

Зі стежки видно панораму хребтів – Явірчик, Таупишірка, Довгий Грунь, полонина Парок. Заходимо в смерековий ліс. Навколо чорничники, а далі лише густий килим з опалої хвої під ногами. Кам’яниста стежка в’ється змійкою серед ялиць і смерек, яким 90-150 років. Далі зарості гірської сосни. Перед нами вже не «кам’яна річка», а велике «кам’яне море». Стежка приводить до кремезного бука, цікавого тим, що в єдиний стовбур зрослося 12 бучків. Окружність дерева 4 м 56 см. Звідси чути шум швидкоплинної гірської річки Бистриці Надвірнянської, яка у своїй пам’яті береже тисячолітні традиції таємничого гуцульського краю.

Тепер, побачивши ці мальовничі місця, хочеться сказати, що не варто шукати гострих вражень, мальовничих краєвидів та активного відпочинку закордоном. Райські місця українських Карпат так близько. Звичайно, для кожної людини є своє бачення раю, але рай подарований українцям, наше завдання його оберігати, щоб і наші нащадки змогли відчути себе в раю.

Щиро хочеться подякувати працівникам Природного заповідника «Горгани» та працівникам Карпатського Національно-природного парку, а також усім тим людям, які оберігають цю місцевість від урбанізованого світу.