Озеро Несамовите - Історії та легенди про походження географічних назв - Каталог статей - «Transfer-do-Karpat» ЯРЕМЧЕ БУКОВЕЛЬ ДРАГОБРАТ
П`ятниця, 09.12.2016, 05:49

Трансфер до Карпат Яремче Буковель Драгобрат

Категорії розділу
Гірськолижні курорти Європи [8]
Огляд найпопулярніших зимових курортів
Буковель [8]
Буковель-гірськолижний курорт №1 в Україні
Карпати [17]
Закарпаття [7]
Історії та легенди про походження географічних назв [4]
Відпочинок [7]
Яремче [3]
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту

Каталог статей

Головна » Статті » Історії та легенди про походження географічних назв

Озеро Несамовите

Несамовите
Озеро розташоване у великому карі (льодовиковий цирк, впадина) на північно-східних схилах гори Туркул, на висоті 1750 метрів. Злегка зігнута ванна повторює обрис крутого південно-східного схилу. Довжина озера 88 метрів, ширина — 45, площа 3 тис. кв. метрів.
Південний берег кам'янистий: на нього осипаються продукти розпаду скельного схилу. Морена (шар породи, яку зібрав на своєму шляху льодовик) вздовж протилежного берега вкрита субальпійськими травами, тут ростуть гірська сосна, жереп і ялівець. Від цього берега Несамовите в останні роки інтенсивно заростає осокою — люди часто залишають на березі або кидають у воду сміття, що сприяє росту водяних рослин.
З південного боку дно вкрите великими пласкими валунами, а з північного перекривається сірим ілистим ґрунтом. Глибина озера по всій площі коливається в межах 1-1,5 м. Поверхневого стоку Несамовите не має, однак нижче моренного валу витікає декілька струмків. Живиться озеро дощами й талим снігом.
Це був короткий опис Несамовитого, яке для гуцулів є сакральним місцем «де народжується град». Підтвердження тому — стара легенда та сучасна погода.

Буря від каменю
Свято вірять у це жителі навколишніх сіл. Кажуть вони, що душі всіх людей, які на себе накладають руки (повісяться, втопляться) або заберуть у когось життя, потрапляють у Несамовите. Кажуть, що коли кинути в озеро камінь, тобто потривожити душі грішників, то з'являється з нього білий вершник на білому коні і починає навколо гарцювати. Де кінь ногою ударить — там відлупуються від скель великі шматки льоду. Тоді вискакують з водяної безодні душі грішників, напаковують той лід у великі міхи і розлітаються темними хмарами від Чорногори на всі боки. Де розв'язують торби — там гатить з неба град. А ще кажуть, що коли хтось помирає гріховною смертю, то його душа каменем летить у озеро. І тоді теж всі його мешканці громом і градом з озера вітають в такий спосіб поповнення.
Тільки жителі Бистреця, Дземброні, Зеленого та інших причорногірських сіл знають, яку шкоду їхнім невеличким присадибам приносить влітку град, що його народжує Чорногора. І тому ніхто з них в так звані громові свята не візьметься ні до якої, навіть домашньої, роботи. А коли вже гроза пройде селом, то вони з цікавістю роздивляються в кого яку шкоду град наробив. Та з гордістю вихваляються, що у тих, хто істинно вірить у бога, святкує у всі великі й малі свята і шанобливо ставиться до громовиць, — шкоди стихія не наробила ніякої. І не дай боже комусь хизуватися перед тутешніми жителями, що пробував кидати камінь у Несамовите. За то гуцули по голівці не погладять.
А з озером так є: дуже часто в обідню спеку, коли на небі ані хмарки, через якихось 20-30 хвилин погода збіситься і така гроза з вітром насунеться, що не знаєш, чи ще доведеться побачити білий світ чи ні. Гуцули кажуть на це — шарга. То і вітер ураганний з холодним дощем та мокрим снігом, і град, і грім, і блискавка. Не позаздриш туристу, який потрапить у таке на Чорногірських верхах…
Причаїлось на дні льодовикового кару Несамовите — спостерігає морським оком за чарівним світом Карпатських гір. І береже свої таємниці.

Було це давно
Повертався з торгів у Мадярському Сиготі додому один гуцул з Жаб'єго. Зблудив подорожній перед горою Шпиці і спустився в якийсь величезний котел. Застала його ніч коло невеликого озера. Прив'язав він свого коня до каменя, а сам із сухих дров наклав ватру, взяв кітлик і пішов набрати води на кулешу. Лиш зачерпнув раз, тут величезний гуркіт зчинився. Глипнув, а на протилежному березі такий собі панок котить у файній бричці, запряженій двома норовистими кіньми. Під'їхав до газди і питає:
- Що ви тут шукаєте так пізно?
- Хочу повечеряти і ніч тут перебути, бо тяжко в темряві горами додому добиратися.
- Та ви що, будете сухою кулешею з такої далекої дороги перебиватись та під корчем спати? Ходіть до мене, я недалеко тут жию та й Вас добре прийму.
Сіли вони у бричку та й поїхали просто в озеро. Вода розступилася, і показався великий красивий палац. Всі вікна залиті яскравим світлом, а з хоромів радісні співи і музика долинають. Запросив пан гуцула за стіл, що аж вгинався від різних заморських наїдків і напоїв. Лиш вдарило за північ, вогні погасли, а весела публіка вляглася спати. Тим часом на подвір'ї замку хтось не вгавав, відчувався рух. Чоловік подивився у вікно і побачив купу людей, які заготовляли з водяної поверхні лід.
- Шо то ви собі за таку роботу найшли серед літа? — дивується верховинець.
- Це душі померлих грішників заготовляють град, — пояснює панок. — Коли вони ще жили — то я їм підслуговував, а тепер до кінця світу вони мені служитимуть.
Зрозумів гуцул, що то нечиста сила до нього говорить і три рази перехрестився. Завирувало озеро, вдарило холодними хвилями об береги і викинуло геть на скелі гостя.


Джерело: Всеукраїнський туристичний журнал "Карпати"
Категорія: Історії та легенди про походження географічних назв | Додав: Transfer-do-Karpat (04.11.2010)
Переглядів: 3008 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]