У Карпатах можна відпочити змістовніше, ніж деінде
З «Ведмежої гори» найближче до сонця
Взагалі, коли їдеш сюди з Яблунова й опиняєшся на перевалі над Космачем і перед очима постає оточене горами й залите сонячним світлом село у видолинку, то мимоволі згадуєш поетове «з гір ближче до сонця». До речі, назва Космача з якоїсь архаїчної місцевої говірки перекладається, як «Келія Сонця». І в цілковитій справедливості цього найменування найліпше переконуєшся в садибі «Ведмежа гора». Вона розташована на головиці на висоті понад 800 метрів над рівнем моря, і звідси як на долоні видно чи не весь Космач, який разом зі своїми 32 присілками займає 87 кв. км. У «Ведмежій горі», дерев’яній двоповерховій хатині, може відпочивати у дво- і тримісних кімнатах одночасно 14 чоловік. Тут є всі комунальні зручності з постійним гарячим та холодним водопостачанням. Вартість проживання за добу для однієї особи сягає 75 грн. А триразове харчування на день коштує ще 60 грн. Втім, можна й самому готувати собі поживу на спільній кухні. Існують і знижки. Приміром, діти до шестилітнього віку відпочивають безплатно, а ті, кому менше 12-ти, мають 50-відсоткову знижку. А дорослим не потрібно платити за кожен сьомий, 14-й день і т. д. У день нашої поїздки до «Ведмежої гори» тут відпочивала актриса Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької Валентина Щербань зі Львова. «Уже п’ятий рік поспіль проводжу літню відпустку в Космачі, і тільки тут, — сказала вона. — Ходимо в гори з племінницею, яка приїхала з Запоріжжя і в захваті від чистого повітря й небачених краєвидів, відвідуємо водоспади, а також інші гарні місця. Приміром, неподалік є невеличке озерце з солоною водою — справжньою ропою, в якій дуже добре приймати оздоровчі ванни. А ще надибала «поклади» голубої глини, котра, як відомо, має цілющі властивості. Натираю нею все тіло, а потім змиваю її в потічку, де природа утворила такі міні-водойми, в яких почуваєшся, наче в джакузіѕ Тішуся, що є таке місце». Взагалі у Космачі більше десятка садиб приблизно такого ж ратунку, що пропонують такий самий сервіс за аналогічними цінами. Можна, звісно, домовитися й про відпочинок у звичайній сільській хаті за 20–30 грн. за добу та без жодних побутових зручностей і культурних програм. Але другого такого оригінальногомісця для відпочинку в Карпатах, як «Ведмежаѕ», мабуть, справді немає. — Насамперед звідси, як самі бачите, відкривається чудова панорама, — розповідає господар Петро ЛИНДЮК. — Добре видно Космач і довколишні гори — Грегіт, Шепіт, Чорний хребет, Лисину Космацьку. Водимо своїх гостей як туди, так і на гору Штевйора, висота якої 1 114 м, на полонину «Лидескул», де можна купити сир, вурду, бринзу та інші молочні продукти, до музеїв — історико-краєзнавчого й Олекси Довбуша, до космацьких майстрів традиційного гуцульського мистецтва. В нас кожна п’ята жінка — писанкарка, кожна друга — вишивальниця. А ще проживають у Космачі й виробники традиційних гуцульських музичних інструментів, зокрема цимбалів — Василь Горганюк, скрипок — Василь Книшук, які мають що запрезентувати туристам. Єдиний недолік відпочинку у «Ведмежій горі», як зізнається сам господар, — важка гравійна дорога до неї протяжністю 2,5 км від центру села. Туди веде дуже крутий підйом, який з легковиків долають тільки «Ниви» й УАЗи. Але пан Петро й сам перевозить своїх гостей за їхнім бажанням чи то з Космача чи навіть із Коломиї. Які дороги, такий і сервіс? Втім, як на автора цих рядків, той шлях додає екзотики фанатам відпочинку на гірських вершинах. Істина, що дороги в наших горах — суцільний екстрім, уже стала притчею во язицех. Не є винятком з цього правила і шляхи, які ведуть до гуцульської столиці. Якщо їхати до Космача чи то з Коломиї через Яблунів вкритим галькою путівцем, чи з Косова через Шешори геть поруйнованою асфальтівкою, то доводиться однаково по 20 км з гаком трястися на горбах і вибоїнах. Але саме з крутих доріг і починається відпочинок у горах. Без них він, очевидно, був би негірським. Зрештою, як припускає голова обласної організації Спілки сприяння розвиткові сільського зеленого туризму в Україні Павло Горішевський, може завдяки непрохідним дорогам твердиня Гуцульщини й досі залишається неприступною для глобальної цивілізації, яка по всьому світу підминає під себе й уніфікує етнографічні регіони. Тому тут і досі збереглися майже в первинному вигляді найдавніші елементи місцевих традицій, звичаїв, ремесел. А якби сюди проклали гладкі дороги, то спритні ділки понаставляли б у Космачі котеджів та паркінгів і цим зіпсували б і екстер’єр села, і його самобутнє обличчя. Знакову бувальщину з приводу невпорядкованих на сучасний лад гірських шляхів розповів нам Олександр Люлька з Косова, власник відомої садиби, яка так і називається — «У Люльки». Завернути до неї нам підказав великий рекламний щит на в’їзді з коломийської автотраси до райцентру, що запрошує сюди на відпочинок. За словами господаря, якось до нього прибули двоє громадян Німеччини. І десь на третій день відпочинку гості зізналися господареві, що коли їх підкидало в «Мерседесі» на гірських «автобанах», то вони занепокоєно перепитували один одного, чи й турсервіс тут такий же, як і дороги до нього, гірших від яких, мовляв, уже не може бути. І самі ж собі відповідали, що, напевно, так і є. Однак були приємно здивовані і гостинністю господарів, й рівнем обслуговування в садибі. Під завершення відпочинку водій авто навіть подумував, чи не влаштувати поломку своєму залізному коневі, аби мати привід зостатися в горах ще на два-три дні. «У Люльки» на окраїні Косова і справді все облаштовано так, що тут до снаги відпочивати й вибагливим щодо комфорту іноземцям. У садибі може розміститися відразу 18 осіб. Найпростіший двомісний номер сучасного готельного типу «стандарт» коштує 180 грн., напівлюкс — 250, люкс — 350 грн. У вартість проживання входять і сніданки. Передбачено й 10-відсоткові знижки для тих, хто зупиняється тут на сім днів і довше. Можна й пообідати чи повечеряти за 35–40 грнѕ З 2006-го «У Люльки» побувало понад три тисячі туристів. Точніше, гостя-«тритисячника» тут урочисто приймали ще у 20-х числах липня. — Окрім європейців та росіян, відпочивають і наші співвітчизники, — змальовує «географію» садиби Олександр ЛЮЛЬКА. — Та це переважно жителі західних і центральних областей. «Східняків» майже не буває — вони якісь перелякані. Телефонує мені, приміром, з Кіровограда жінка й запитує, коли б могла приїхати разом із двома дочками та зятем. Але відразу ж і вимагає: «А ви гарантуєте нам безпеку?». «Чекайте, пані, — кажу. — Чи ви, бува, не сплутали Косів з Косовим на Балканах? У нас мирний час». Втім, з побоюванням приїжджають і північні сусіди. «Нам казали, що тут б’ють усіх москалів», — ділилися недавно своєю тривогою двоє москвичів. «Та набрехали вам, хлопці, — заспокоїв я їх, — половина львів’ян, які приїжджають до мене, розмовляють по-російськи, й ніхто їх не тлумить». До речі, перед від’їздом з Косова гості з Москви нарахували більше «плюсів» на користь відпочинку в Карпатах порівняно з австрійськими Альпами, де вони побували торік». У Косові ми поспілкувалися також із Ростиславом Мартинюком, власником садиби «Панське». В цій ошатній і фешенебельній господі з усіма побутовими зручностями пропонують сімейний відпочинок. Садиба розділена на два апартаменти, в кожному з яких, окрім спальні, є вітальня й хол з диванами, які за потреби теж використовують для ночівлі. Тобто в садибі може одночасно розміститися дві родини по сім чоловік. Або ж дві компанії хлопців чи дівчат. Утім, незалежно, скільки осіб поселяється в апартамент — подружня пара з дитиною чи група з семи–восьми молодих людей, — проживання в ньому зі сніданком коштує 350 грн. за добу для всіх. Ціни на «зелені» послуги вельми гнучкі Відверто кажучи, на Косівщині вартість відпочинку в гостинних садибах назагал дещо вища, ніж в інших гірських районах (хоча й у самому райцентрі здають кімнати із санвузлом у спільному коридорі, а не з туалетом надворі, за рекордно низькі 40 грн.). Річ у тім, що у тутешніх господарів майже немає конкурентів. Натомість, скажімо, в Яремчі, де так званих закладів розміщення туристів хоч греблю гати, власники цілком комфортних садиб пропонують відпочинок за демпінговими цінами — по 50 грн. за добу. У Верховині проживання в садибах з побутовими зручностями теж коштує 50–60 грн. Не вищі тарифи, стверджують відпочивальники, на Рожнятівщині та Долинщині. Але чи тут, чи на Косівщині ціни на послуги «зеленого туризму» однаково не фіксовані, як у готелях чи на турбазах. З господарями можна торгуватися й домовлятися і вони здатні на ходу знижувати вартість пропонованого відпочинку... Чи не з найбільшим таким розмаїттям цінових преференцій у цій сфері ми ознайомились у садибі «Княжий град» у селі Княждворі на Коломийщині, куди заїхали, повертаючись із Косівщини. Хоча тут уже домінує рівнинна місцевість, подих гір ще відчувається. Зрештою, не завітати сюди не могли. Адже в рамках конкурсу «Українська гостинна садиба-2010», який провела Спілка сприяння розвиткові сільського туризму України, «Княжий град» визнано найкращим. Ця оточена хвойними деревами господа, якій присвоєно найвищу, третю, категорію, бере участь як ключова «фігура» у багатьох туристичних проектах області, зокрема в «Золотому кільці Карпат», у «Маршруті доброти Івано-Франківщиною» (тобто садиба обладнана всім для прийому туристів з числа інвалідів — навіть тих, хто пересувається лише на візках), а також у всеукраїнській програмі «Велокраїна». Брендами «Княжого граду» є як давньогалицькі декорації, що дозволяють відпочивати «по-князівськи», так і екскурсійні маршрути на стару солеварню неподалік, що її власники садиби своїм коштом облаштували для відвідин, та до єдиного в Європі тисового резервату-заповідника за три кілометри від села. Вже й не кажемо про десятки інших екскурсій, які пропонують відпочивальникам. Але мусимо згадати, що до послуг туристів тут і тренажерна зала, басейн просто неба, сауна й лазня, тенісні столи, більярд, прокат велосипедів та лиж, дитячий ігровий майданчик... — В наших дво- і тримісних номерах, одні з яких облаштовано в європейському стилі, другі — в гуцульському, може розміститися воднораз від 17 до 30 гостей, залежно від того, який контингент туристів прибуває — якщо це група, то ставимо додаткові ліжка, — описує відпочинкові традиції у «Княжому граді» його господиня Лілія БІЛОСКУРСЬКА. — У міжсезоння — з лютого до червня та з вересня до грудня — найдешевше ліжко-місце коштує 50 грн., а в туристичний сезон — 85 грн. без харчування, проживання ж у напівлюксі — 120 грн. разом зі сніданком. Але щойно названі ціни — річ умовна. Якщо, скажімо, в люкс за 320 грн. оселяються троє осіб і замовляють триразове харчування, яке в нас коштує 120 грн., то пропонуємо їм на вибір знижки в оплаті за проживання або ж харчування, тоді як спортзалою, сауною й іншими послугами вони мають право користуватися безплатно. Словом, у більшості випадків тарифи на відпочинок узгоджуємо з гостями. Для туристів з-за кордону в «Княжому граді» організовують вечорниці, показ весільних обрядодійств, споглядати які можуть і інші відпочивальники. А ще окрасою садиби недавно став сертифікований ослик Фімка з Одеси — гран-прі за перемогу у згадуваному конкурсі. З ним фотографуються, на ньому їздять. Словом, у вигляді карпатського зеленого туризму маємо доволі рясне різнобарв’я послуг — на будь-який смак і за відповідну ціну. Джерело: http://paralleli.if.ua | |
|
| |
| Переглядів: 1256 | |
| Всього коментарів: 0 | |